ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА ТА РОЗВИТОК АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

ЗЕМЕЛЬНА РЕФОРМА ТА РОЗВИТОК АГРАРНОГО ВИРОБНИЦТВА

5.1. Ризики реформування земельних відносин і розвитку аграрного виробництва

Сприятливі природно-кліматичні умови для вирощування більшості сільськогосподарських культур і потужний людський потенціал дозволяють Україні не лише забезпечити власну продовольчу безпеку, а й стати активним гравцем на світовому ринку продовольства. Реформування земельних відносин і заснована на ньому перебудова всієї системи організації аграрного виробництва дають можливість послабити імпортозалежність національної економіки, досягти товарної та географічної диверсифікації присутності України на світових ринках, значно розширити можливості для реалізації людського потенціалу нації, отримання позитивного соціального ефекту від економічного розвитку, розкриття потенціалу розвитку сільських територій.

У 2011 р. на виконання Національного плану дій щодо впровадження Програми економічних реформ активізувалася політика підтримки розвитку підприємств АПК. На ці потреби з державного бюджету фактично спрямовано 5,8 млрд грн, що на 24 % більше, ніж рік тому. Для здешевлення кредитів виділено коштів у сумі 626,1 млн грн. Продовжено започатковану 2010 р. практику надання державної підтримки реконструкції та будівництву тваринницьких ферм. На це з держбюджету було спрямовано 607,5 млн грн, завдяки чому введено в експлуатацію 117 новозбудованих і реконструйованих молочнотоварних комплексів, 43 комплекси з утримання свиней.

Досягнуто позитивних зрушень у розбудові продовольчої логістики та ринкової інфраструктури збуту сільськогосподарської продукції. Так, уже зведено оптові ринки сільськогосподарської продукції "Шувар" (Львівська область), "Столичний" (Київська область), "Ясинуватський Агросервіс" (Донецька область), "1 км" (Харківська область), нині завершується будівництво ринку "Січовий" (Запоріжжя). У м. Жашкові Черкаської області функціонує ринок "Чародій", на якому здійснюється оптова торгівля худобою, вирощеною переважно в особистих селянських господарствах. У м. Каховці відбувся запуск першої черги найбільшого в Європі логістичного центру та овочесховища з холодильним обладнанням. Вжиті заходи сприяли поліпшенню постачання та стабілізації цін на ринку продукції рослинництва.

Крім того, Міністерством аграрної політики та продовольства України затверджено Стратегію просування продукції агропромислового виробництва на зовнішні ринки, спрямовану на відмову від адміністративного регулювання та обмежень щодо експорту сільськогосподарської продукції.

Чинники гальмування розвитку аграрного виробництва України на сучасному етапі полягають у такому:

• низький рівень показників оплати та капіталозабезпеченості праці у сільському господарстві, випереджальне (порівняно з аграрними цінами) зростання цін на пально-мастильні матеріали, мінеральні та органічні добрива, сільгоспмашини, засоби захисту рослин тощо;

• незадовільний технічний стан галузі - у більшості господарств дві третини машинно-тракторного парку фізично й морально зношені та економічно неефективні;

• низький рівень матеріально-технічного забезпечення аграрних підприємств, їх низькі капіталоозброєність і капіталооснащеність, що не сприяє нарощуванню виробництва конкурентоспроможної сільськогосподарської продукції, зростанню ефективності аграрної галузі;

• обмеженість довгострокового та іпотечного кредитування, а також фінансового лізингу для придбання нової техніки;

• низький рівень інвестування сільськогосподарської галузі;

• недостатній рівень організаційного та фінансового забезпечення державних закупівель життєво важливих продуктів харчування та їх неефективне використання Аграрним фондом, що не сприяють згладжуванню цінових коливань протягом року;

• неефективність чинної моделі захисту внутрішнього ринку України від цінових коливань через цінове адміністрування та імпортні інтервенції, яка демотивує аграрне виробництво;

• неефективна аграрна політика (зокрема проблеми з відшкодуванням ПДВ експортерам, запровадження експортних обмежень тощо²⁵), яка погіршила інвестиційний імідж України та спровокувала витіснення національних операторів аграрного ринку із зарубіжних ринків;

____________
²⁵ Із жовтня 2010 р. Кабінетом Міністрів України були встановлені обсяги квот на окремі види сільськогосподарської продукції. З 1 липня 2011 р. в Україні діяло експортне мито на пшеницю 9 %, але не менше 17 євро/т, на кукурудзу - 12 %, але не менше 20 євро/т, на ячмінь - 14 %, але не менше 23 євро/т. Нині до 1 січня 2012 р. продовжує діяти експортне мито на ячмінь.

• кризові явища у тваринництві, про що свідчить скорочення поголів'я великої рогатої худоби та зменшення виробництва молока. Основна частина продукції тваринництва виробляється дрібними селянськими господарствами, які не мають можливостей застосовувати сучасні технології виробництва продукції, що зумовлює її низьку якість і невідповідність міжнародним санітарним нормам і стандартам якості;

• концентрація агрохолдингами великих земельних наділів у одній місцевості, що створює загрози регіонального монополізму для економіки галузі та соціального розвитку сільських територій;

• парцеляція земель сільськогосподарського призначення в результаті реформування земельних відносин (майже 85 % фермерів господарюють на земельних ділянках розміром до 100 га), тоді як ефективне ведення сільськогосподарської діяльності в ринкових умовах у більшості випадків може забезпечити саме крупнотоварне виробництво;

• неузгодженість у політиці підтримки аграрного виробництва та продовольчого ринку, послаблення механізмів захисту внутрішнього ринку від імпорту низькоякісної сільськогосподарської продукції та продовольства;

• невідповідність вітчизняної продукції сільського господарства міжнародним стандартам якості та санітарним нормам в умовах зовнішньоторговельної лібералізації, пов'язаної зі вступом України до СОТ та очікуваним утворенням зони вільної торгівлі з Європейським Союзом;

• нерозвиненість інфраструктури заготівлі та збуту сільгосппродукції, що зумовлює значні втрати сільськогосподарської продукції під час зберігання і транспортування;

• нерозвиненість і відсутність реальної державної підтримки кооперативних та інших форм об'єднання малих і середніх виробників сільгосппродукції;

• відсутність цілісного прозорого ринку сільгосппродукції (насамперед зерна), що призводить до циклічних цінових сплесків і непаритетного розподілу прибутків між сільськогосподарськими товаровиробниками і торговельними компаніями. Непрозорі "правила гри" створюють можливість монопольних змов і спекулятивних дій з боку торговельних посередників, наслідком чого є зростання цін на продовольство та "вимивання" доходу у виробників.

В умовах відкритості національної економіки світові тенденції щодо наростання дефіциту продовольства та зростання цін можуть розглядатися як потужний виклик для українського аграрного виробництва. Ці тенденції стимулюватимуть зростання цін на продукцію аграрної галузі, приплив інвестиційних ресурсів до галузі, а також можуть діяти як активний стимул пожвавлення сільгоспвиробництва та експорту сільгосппродукції, джерело додаткових фінансових ресурсів для розвитку та капіталізації сектору, підґрунтя для розкриття вітчизняного аграрного потенціалу як важливої та поки що недостатньо розкритої національної конкурентної переваги. Усталення світової тенденції зростання аграрних цін неминуче стане підґрунтям пожвавлення технологічної революції в агросекторі, що без належного інвестування модернізації сектору призводитиме до "розмивання" природних ресурсних переваг України на цьому ринку.

При цьому слід враховувати, що висока інвестиційна привабливість аграрного виробництва сприятиме збільшенню конкуренції між країнами, які мають аналогічний Україні значний аграрний потенціал.

Отже, створення сприятливих умов для ведення агробізнесу на теренах України є критично важливим для залучення відповідних інвестиційних потоків.

Мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення унеможливлює створення господарств на основі концентрації земельної власності в оптимальних розмірах у ефективних власників. Унаслідок цього в сільськогосподарському виробництві переважають дрібні особисті селянські господарства, які не мають можливостей застосування сучасної сільськогосподарської техніки та нових технологій.

Скасування мораторію на продаж і запровадження повноцінного ринку земель сільськогосподарського призначення мають сприяти:

• залученню у товарне сільськогосподарське виробництво земельних ділянок, що нині не обробляються;

• оптимізації структури сільськогосподарського землекористування. Концентрація земельних наділів дозволить упроваджувати прогресивні агротехнології та сучасні технічні засоби, підвищить ощадливість і раціональність використання земель, продуктивність угідь;

• залученню інвестицій в АПК України, можливості нарощування іпотечного кредитування завдяки запровадженню механізму відчуження земельної ділянки;

• підвищенню ефективності та продуктивності аграрних підприємств, як наслідок - зміцненню продовольчої безпеки країни, посиленню конкурентоспроможності українського аграрного експорту;

• зниженню практики екологічно необґрунтованого використання земель, підвищенню культури землеробства через збільшення внесення добрив і засобів захисту рослин від шкідників і хвороб, упровадженню меліоративних та інших заходів з відновлення та підвищення родючості ґрунтів;

• новому розвитку орендних земельних відносин. Завдяки можливості продажу земельної ділянки орендодавцем орендар буде змушений більш ефективно використовувати земельну ділянку та сплачувати значно більшу орендну плату;

• задоволенню соціальних та економічних інтересів окремих власників земельних ділянок передпенсійного або пенсійного віку, які отримають можливість реалізувати право розпорядження земельною власністю на свій розсуд;

• вирішенню проблеми "нічийних" земельних паїв, що належать сільським жителям, які не мають спадкоємців, або ж їхнім спадкоємцям, які не проживають у сільській місцевості²⁶.

____________
²⁶ Чисельність земельних паїв, що не мають спадкоємців, сягає одного мільйона. Див.: Мірошниченко, А. М. Соціально-економічні та правові аспекти мораторію на відчуження приватних земель сільськогосподарського призначення / А. М. Мірошниченко, А. Д. Юрченко // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2006. - N 12. - С. 59 - 75.

Водночас запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення з вільною їх купівлею-продажем і подальша економічна раціоналізація аграрного сектору, зважаючи на сучасні прояви цих процесів, містять суттєві ризики для соціально-економічної сфери країни:

• надмірне "затягування" національної економіки в аграрну модель розвитку за рахунок екстенсивного розширення виробництва та експорту аграрної продукції на хвилях зростання світової кон'юнктури;

• зростання спекулятивного попиту на сільськогосподарські активи з боку і вітчизняних, і зарубіжних інвесторів та скуповування значних площ земель сільськогосподарського призначення великими власниками, що призведе до обезземелення селян;

• продаж селянами земельних ділянок сільськогосподарського призначення за ціною, істотно нижчою від економічно обґрунтованої, що призводитиме до їх об'єктивного збідніння;

• фактичне виведення з використання сільгоспземель, придбаних непрофільними власниками як засіб нагромадження, зі спекулятивною метою, або отриманих в реалізацію застави;

• формування на хвилі зростання світового попиту й цін на сільгосппродукцію сільгосппідприємств на основі скуповування земель за економічно не обґрунтованими заниженими цінами, а отже, не орієнтованих на тривале та ефективне землекористування;

• поглиблення спеціалізації сільськогосподарських підприємств і скорочення ними робочих місць і загалом зайнятості населення у сільській місцевості, що матиме наслідком деградацію дрібних сіл, руйнування традиційного сільського укладу, занепад сільських громад;

• "хвилю" отримання іпотечних кредитів під заставу земель із подальшим переходом застави у власність кредитодавця, що зумовить відплив прав власності на землю від сільгоспвиробників до фінансових установ із подальшою втратою контролю над їх передачею та використанням;

• неконтрольовану зміну цільового призначення та урбанізацію сільськогосподарських земель, у тому числі найродючіших ґрунтів - чорноземів;

• нераціональне використання сільгоспземель за прямим призначенням (орієнтація на вирощування економічно найвигідніших культур при втраті раціональної структури сівозмін, використання виснажливих агротехнологій);

• зниження рівня продовольчої безпеки країни за деякими сільгосппродуктами, зростання потреби в їх імпорті, підвищення на них цін через локальні та сезонні дефіцити внаслідок зміни новими власниками структури посівних площ на користь тих культур, які швидко окупаються і мають високий експортний потенціал, ліквідації неприбуткових підрозділів;

• неможливість реалізації заходів щодо виконання загальнодержавних програм охорони довкілля, зокрема Загальнодержавної програми використання та охорони земель.

Зазначені ризики мають бути в обов'язковому порядку враховані у процесі розроблення нормативно-правової бази регулювання ринку сільськогосподарських земель та їх використання. Відповідні контрінструменти мають бути ухвалені та впроваджені (у т. ч. й відповідна інституціалізація, тобто визначення відповідальних регуляторних і контрольних державних установ) перш, ніж буде скасовано мораторій.

Політика реформування аграрного сектору зазвичай ігнорує ширше коло завдань, що стосуються розвитку сільських територій загалом. Україна, в якій частка сільського населення перевищує 30 %, вирізняється вкрай низьким рівнем підтримки села. Політика розвитку сільських територій України здійснюється переважно в межах реалізації завдань агрополітики й державної підтримки фермерських та особистих селянських господарств.

Залишаються декларативними зобов'язання держави щодо надання переваги селу (порівняно з містом) у спорудженні житла, об'єктів освіти, культури та спорту, охорони здоров'я, побуту, торгівлі, газифікації, водо- й електропостачання, телефонізації, зв'язку, комунальних об'єктів, у послугах радіо і телебачення. Не забезпечуються й рівні з містом умови постачання промислових і продовольчих товарів. Не відповідає науково обґрунтованим нормативам якість медичного, культурного, спортивного, комунально-побутового, транспортного й торговельного обслуговування села.

Слід враховувати, що після прийняття Закону України "Про ринок землі" на період до зняття мораторію на купівлю-продаж сільськогосподарської землі можливе загострення ризиків інтенсивного скуповування корпоративних прав сільськогосподарських підприємств і орендних прав на земельні та майнові паї структурами з іноземним капіталом, створення квазіфермерських і квазіселянських господарств, зорієнтованих на майбутнє скуповування сільськогосподарських земель, спонукання орендарів та орендодавців до дострокового розриву орендних відносин, змушення селян до примусової консолідації земельних часток (паїв) в інтересах третіх приватних чи юридичних осіб. Це зумовлює потребу в рішучих послідовних перетвореннях, спрямованих на забезпечення повноцінної земельної реформи.

5.2. Порядок денний аграрних реформ в Україні

Реформування в аграрній сфері має полягати в максимальному зміцненні потужностей агропромислового виробництва з метою задоволення потреби населення країни в якісних і доступних продуктах харчування та забезпечення в найближчому майбутньому для національного виробника провідних позицій на світових ринках продовольства. Аграрно-промисловий комплекс має перетворитися на "точку зростання" та одну з провідних галузей національної економіки, що забезпечить конкурентні переваги України на світових ринках. Цьому має сприяти запровадження прозорого та конкурентного соціально орієнтованого ринку земель сільськогосподарського призначення на основі єдиної системи державного земельного кадастру. Основні акценти мають бути зміщені в бік формування ринкових інститутів, які дозволять оптимізувати діючі форми організації сільськогосподарського виробництва з точки зору ефективності реалізації ними не лише економічних, а й соціальних та екологічних функцій.

Заходи щодо запровадження регульованого ринку земель сільськогосподарського призначення слід розпочинати першочергово та невідкладно. Вони мають забезпечувати орієнтацію земельного ринку насамперед на реалізацію економічних інтересів селян; поступовість включення приватних сільськогосподарських угідь у ринковий обіг; диференційований підхід до соціальних груп суб'єктів земельного ринку, до їх участі в укладанні угод щодо купівлі-продажу землі; чітке державне регулювання ринку землі, створення системи цінових і податкових важелів впливу держави на ринковий обіг землі; першочерговість формування інструментів державної політики з регулювання ефективності та напрямів використання сільськогосподарських земель.

Стратегічними цілями аграрної політики на 2012 р. є забезпечення умов для ефективної виробничої діяльності суб'єктів підприємництва з метою нарощування обсягів виробництва продукції відповідно до потреб населення України і динаміки світового попиту на аграрну продукцію, регулювання та створення максимально широкої цінової доступності споживачів до продуктів харчування і досягнення показників якості продуктів харчування, пріоритетності забезпечення продовольчої безпеки держави та сталості розвитку аграрного сектору України.

Успіх подальшого здійснення аграрних реформ в Україні значною мірою залежатиме від об'єднання зусиль держави, регіональної влади та місцевого самоврядування, аграрного бізнесу і сільського населення для активізації підприємницької та інноваційної діяльності.

Пріоритетами мають стати:

• забезпечення позитивних структурних зрушень у міжгалузевих пропорціях завдяки випереджальному зростанню виробництва в галузі тваринництва та підвищенню її частки у сільськогосподарському виробництві (з 36,3 % у 2011 р. до 43,5 % у 2012 р. та 45 % у 2015 р.) насамперед за рахунок розвитку галузі в господарствах, що мають землю і не мають худоби, раціоналізації структури посівних площ з метою забезпечення цілісності виробничих циклів у агросекторі та запровадження засад сталого (екологічно та економічно раціонального) землекористування;

• організація цивілізованого аграрного ринку, в т. ч. на засадах біржової торгівлі, прискорення створення мережі оптових ринків сільськогосподарської продукції, заготівельно-збутових кооперативів, спорудження овочесховищ і здійснення гнучкої митно-тарифної політики;

• удосконалення механізмів державної підтримки сільгоспвиробників і захисту вітчизняного ринку;

• підвищення привабливості фермерства, розширення доступу фермерських і селянських господарств до всіх форм державної підтримки аграрного сектору, заохочення селянських господарств до об'єднання в кооперативні структури та набуття статусу суб'єктів підприємницької діяльності;

• сприяння інституціоналізації міжгалузевої співпраці в межах агропродовольчих продуктових ланцюжків і розвитку відповідних контрактних відносин;

• реалізація заходів щодо стимулювання розвитку сільських територій.

Для реалізації наведених цілей необхідно вжити таких заходів, спрямованих на реформування аграрного сектору України та забезпечення продовольчої безпеки держави.

1. Забезпечення ефективності внутрішнього ринку та цінового регулювання. У зв'язку з посиленням дії чинників зростання цін на сільгосппродукцію конче необхідно розвинути інфраструктуру та посилити конкурентність ринку, що запобігатиме необґрунтованому підвищенню цін, зловживанню недобросовісними методами конкуренції, знижуватиме непродуктивні та накладні витрати виробників, зокрема так:

• активізувати діяльність Аграрного фонду у спосіб використання ним фінансових і товарних інтервенцій, заставних, форвардних і ф'ючерсних закупівель, що впливатиме на стабілізацію цін на продукти харчування. Для цього слід переглянути й суттєво спростити процедури та договірні умови між Аграрним фондом і товаровиробниками при укладанні контрактів на поставку майбутнього врожаю сільськогосподарської продукції;

• активізувати відстеження та протидію проявам монопольної поведінки у сферах матеріально-технічного постачання агросектору, закупівлі сільгоспсировини, оптової і роздрібної торгівлі сільськогосподарською та харчовою продукцією;

• створити умови для розвитку ринкової інфраструктури в агропромисловому комплексі, зокрема товарних бірж, оптових ринків сільськогосподарської та харчової продукції, заготівельних і збутових кооперативів та інших об'єднань, у тому числі за фінансової участі держави на загальнодержавному й місцевому рівнях;

• забезпечити подальший розвиток системи сертифікованих складських приміщень, формування інформаційної та комунікаційної систем, розбудову транспортної та логістичної інфраструктури аграрного ринку;

• розробити програми продовольчого субсидіювання населення країни, що сприятиме стимулюванню споживчого попиту;

• забезпечити захист українських товаровиробників і внутрішнього ринку від імпорту низькоякісної сільгосппродукції за рахунок використання системи контролю безпечності харчової продукції, передбаченої СОТ;

• унеможливити рейдерство та монополію агрохолдингів на оренду сільськогосподарських земель, сприяти створенню здорової конкуренції та наданню селянам можливостей широкого вибору для здачі земельних паїв у оренду з пріоритетним правом вибору орендарів, умов оренди та справедливої орендної плати;

• відмовитися від адміністративного втручання в ціноутворення на сільськогосподарську продукцію на внутрішньому ринку та при її експорті, використання антимонопольного законодавства у випадку різкого коливання цін на сільгосппродукцію.

2. Сприяння підвищенню ефективності та конкурентоспроможності агровиробництва, захисту інтересів вітчизняних товаровиробників на зовнішніх ринках. Утримання конкурентних переваг українських агровиробників і на світовому, і на вітчизняному ринках уже у середньостроковому періоді вимагатиме суттєвого організаційного й технологічного оновлення виробництва, посилення його товарності та індустріалізації, приведення технологічних процесів у відповідність до міжнародних ветеринарних і фітосанітарних вимог тощо. Серед способів реалізації цих завдань є такі:

• забезпечення механізмів державної підтримки розвитку аграрного сектору, розширення контингенту учасників державної підтримки завдяки бюджетним проектам, пільговим кредитам, лізингу;

• удосконалення системи державної підтримки виробництва продукції тваринництва, насамперед високоякісного молока;

• збільшення обсягів фінансування аграрного сектору, у т. ч. пільгового кредитування;

• переорієнтування системи державної підтримки аграрного сектору на стимулювання виробників, орієнтованих на місцеві продовольчі ринки;

• підвищення ефективності системи державного регулювання сільського господарства та розширення сфери дії механізму саморегулювання;

• сприяння вертикальній інтеграції агропромислового сектору, інвестуванню капіталів переробних підприємств у розвиток їх сировинної бази;

• сприяння кооперуванню сільськогосподарських товаровиробників з метою спільного збуту продукції, придбання та використання сільськогосподарської техніки; створення малими і середніми господарствами місцевих кооперативних об'єднань з надання техніки для виконання певних технологічних операцій;

• забезпечення прозорості й ефективності використання державної підтримки агропромислового комплексу у спосіб оптимізації кількості та змісту державних цільових і бюджетних програм, концентрації їх на заходах "зеленої скрині" СОТ зі створенням відповідних механізмів використання цієї допомоги, поступового переходу від надання державної підтримки сільськогосподарським підприємствам до сприяння розвитку сільської місцевості, ринкової інфраструктури аграрного ринку, здійснення природоохоронних заходів і розвитку депресивних територій;

• організація на регіональному рівні системи професійної підготовки (в галузі аграрного виробництва та сфері економіки агробізнесу) в професійно-технічних училищах і технікумах агропромислового комплексу, в т. ч. на основі замовлення від аграрних підприємств стажування в базових найбільш успішних аграрних господарствах;

• здійснення моніторингу світового та вітчизняного аграрних ринків, розроблення механізму виявлення та попередження зовнішніх і внутрішніх загроз продовольчій безпеці України.

3. Забезпечення цільового спрямування коштів від продажу сільгосппродукції на розвиток аграрного сектору економіки. Має бути подолана тенденція, за якої через значне відставання в реформуванні аграрного сектору значна частка доходу від реалізації сільгосппродукції кінцевому споживачеві (особливо це стосується експорту) осідає у торговельно-посередницькому секторі та не використовується для розвитку виробництва. Цьому сприятимуть:

• стимулювання експорту продуктів сільськогосподарського походження з максимальним рівнем доданої вартості;

• зменшення числа посередників у процесах оптової та роздрібної реалізації продукції;

• спрощення можливостей укладання експортних контрактів безпосередньо сільгоспвиробниками (у т. ч. у спосіб створення експортних асоціацій дрібних агровиробників, надання цільових експортних кредитів тощо);

• створення Державного земельного банку, завданням якого має бути кредитування сільськогосподарських виробників під заставу земель і прав оренди;

• укладання багатосторонніх міжурядових торговельних угод щодо експорту Україною сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, у т. ч. в межах участі у програмах міжнародної продовольчої допомоги;

• посилення у системі посольств і дипломатичних місій України роботи економічних блоків щодо просування аграрної продукції на ринки іноземних країн.

4. Активізація інвестиційної діяльності у сільськогосподарському виробництві. Інвестиційна діяльність має спрямовуватися на оновлення матеріально-технічної бази підприємств і запровадження новітніх технологій виробництва сільськогосподарської продукції на інноваційній основі, поліпшення інфраструктури аграрного виробництва. Першочерговими напрямами державної політики мають бути:

• надання інформаційної та методичної підтримки інвестуванню в розвиток сільгоспвиробництва, спрощення процесів реєстрації аграрних інвестицій, надання гарантій землекористування інвесторам завдяки механізмам довгострокової оренди, формуванню дієвої системи захисту прав інвесторів, які ведуть виробничу діяльність в аграрному секторі;

• розширення використання механізмів часткової компенсації вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва;

• надання пільг у частині звільнення від ПДВ і ввізного мита при імпорті технологій та обладнання для реконструкції і модернізації вітчизняних підприємств сільськогосподарського машинобудування;

• удосконалення чинних і запровадження нових механізмів пільгового довгострокового кредитування сільськогосподарських товаровиробників під час придбання ними сільськогосподарської техніки, виконання послуг сторонніми організаціями щодо встановлення відповідного обладнання, будівництва тваринницьких комплексів;

• створення сприятливих умов для залучення інвестицій у виробництво біопалива, екологічно чистої та органічної продукції, формування системи сільськогосподарських та обслуговуючих кооперативів;

• розвиток мережі закладів, що надають консультаційні послуги стосовно можливостей вкладення капіталів у АПК.

5. Підвищення якості та гарантування безпечності харчової продукції та її відповідності міжнародним стандартам. Така система має гарантувати виробництво стандартизованої продукції сільського господарства та наповнення внутрішнього ринку високоякісними продуктами харчування. З цією метою доцільними будуть:

• сприяння створенню незалежних сертифікованих центрів оцінки якості та безпечності продуктів харчування, які на основі відповідного аналізу мали б можливість маркувати продукцію відповідним знаком якості;

• адаптація вітчизняного законодавства щодо європейських санітарних і фітосанітарних вимог стосовно виробництва сільськогосподарської продукції, умов утримання тварин;

• сприяння та підтримка запровадження на підприємствах агропродовольчого комплексу систем управління якістю, екологічного управління та безпечністю харчової продукції по всьому ланцюгу її виробництва згідно з відповідними міжнародними стандартами;

• створення чіткого та прозорого механізму відстеження безпечності харчових продуктів та їх інгредієнтів на етапах виробництва й реалізації з метою недопущення поставок товарів, що загрожують здоров'ю споживачів;

• підвищення відповідальності кожного учасника продовольчого сектору (від постачальника до сфери збуту продукції) за безпеку продовольства та здійснення постійного моніторингу його безпечності;

• удосконалення діяльності державних контролюючих органів з метою недопущення корупції у сфері сертифікації та стандартизації продуктів харчування (інформація щодо діяльності цих органів та якості сільськогосподарської продукції має бути доступною громадськості);

• забезпечення державного фінансування центрів стандартизації в обсягах, необхідних для проведення планових і позапланових перевірок виробників продуктів харчування, та місць реалізації останніх;

• прийняття Закону України "Про органічне виробництво", що буде поштовхом для розвитку органічного виробництва в Україні.

6. Посилення охорони земель і підвищення родючості ґрунтів. Заходи мають спрямовуватися на стимулювання землекористувачів до раціонального використання сільськогосподарських угідь, запровадження систем ґрунтозахисних систем ведення землеробства. Основними заходами державної політики у цьому напрямі мають бути такі:

• контроль за використанням і охороною земель сільськогосподарського призначення, що полягає у забезпеченні дотримання земельного законодавства під час укладання земельно-правових угод, запобіганні забрудненню земель і зниженню родючості ґрунтів, запровадженні компенсації сільськогосподарським товаровиробникам частини втрат унаслідок консервації деградованих, малопродуктивних і забруднених земель, накладанні відповідальності (цивільної, адміністративної або кримінальної) за приховування від обліку та подання неповної інформації землекористувачами про стан угідь; упровадження альтернативних ресурсоощадних і безпечних технологій та систем землеробства, що дозволить землекористувачам знизити рівень забруднення земель і підвищити їхню якість;

• ведення екологічного моніторингу та контролю за ефективністю використання земельних ресурсів з метою своєчасного виявлення зміни якісного стану земель і властивостей ґрунтів унаслідок нераціонального їх використання; оцінка здійснення заходів щодо охорони земель, збереження та відтворення родючості ґрунтів; попередження негативного впливу на ґрунтовий покрив і усунення його наслідків;

• введення санкцій за неефективне сільськогосподарське землекористування, незаконне вилучення земель зі зміною їх цільового призначення, а також за застосування екологічно небезпечних технологій обробітку та вирощування сільгоспкультур, забруднення та/або засмічення земель, погіршення якості ґрунтового покриву;

• розроблення Національного кодексу сталого агрокористування, який встановлюватиме систему правил ведення належної сільськогосподарської практики, та затвердження Загальнодержавної програми використання та охорони земель, у якій, зокрема, слід передбачити положення щодо захисту ґрунтів від деградації, забруднення та виснаження; раціонального використання, охорони та відтворення родючості земельних ресурсів, підтримки агроландшафтів.

7. Завершення формування нормативно-правового поля, необхідного для функціонування ринку земель. Необхідні заходи включають:

• забезпечення науково-експертного обговорення Закону України "Про ринок земель" з відпрацюванням практичних механізмів його реалізації;

• завершення інвентаризації земельних ділянок та формування автоматизованої системи земельного кадастру як сукупності відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку і класифікацію, якісну характеристику;

• підготовку нормативно-правових актів із питань консолідації земельних паїв у земельних масивах для їх високоефективного використання, узгодження порядку обміну паїв і недопущення при цьому утиску земельних прав селян - власників земельних паїв;

• підготовку проектів законів України "Про державний земельний (іпотечний) банк", "Про іпотеку землі", "Про зонування земель", "Про управління землями державної власності", "Про розмежування земель державної та комунальної власності", "Про ґрунти та їх родючість";

• прийняття Закону України "Про сільське господарство", який визначатиме соціально-економічні основи організації сільського господарства України, створення сприятливих економічних умов для його ефективного розвитку як пріоритетної галузі економіки з метою гарантування продовольчої безпеки, необхідного сировинного забезпечення інших галузей, нарощування експортного потенціалу, створення належних умов проживання в сільській місцевості та комплексного розвитку сільських територій.

8. Реалізація цілей розвитку сільських територій. Розвиток сільських територій має важливе значення не лише з огляду на його особливу роль у соціально-економічному житті держави. Його важливість пов'язана також із виконанням Україною взятих на себе зобов'язань щодо гармонізації чинного законодавства і стандартів якості життя населення з вимогами ЄС, співпраця з яким залишається одним із пріоритетів політики європейської інтеграції України.

Реалізація цілеспрямованої політики розвитку сільських територій має на меті розроблення компенсаторів негативних соціальних ефектів земельної реформи (насамперед завдяки диверсифікації зайнятості та ефективному впровадженню механізмів соціального захисту вразливих верств сільського населення), а також створення конкурентних переваг сільських територій для залучення сучасних фахівців у сфері агровиробництва, запобігання відпливу із сіл молоді та заохочення її до працевлаштування в агровиробництві, поліпшення привабливості агровиробництва насамперед для дрібних і середніх інвесторів.

Для сприяння розвитку сільських територій необхідні:

• розроблення ґрунтовної та адекватної сучасним викликам програми розвитку сільських територій та її прийняття на найвищому державному рівні. Основними питаннями такої програми мають бути визначення і законодавче закріплення статусу сільських територій, а також формування інституційного середовища їх розвитку;

• деаграризація та збереження природного середовища села. З цією метою виділення державних коштів має спрямовуватися на розвиток соціальної та інституційної інфраструктури села. Насамперед це стосується фінансування освіти на селі, у т. ч. реалізації програм підвищення кваліфікації учителів, комп'ютеризації шкіл і забезпечення їх необхідними транспортними засобами, поліпшення медичного обслуговування мешканців сільських територій, розвитку мережі сільських бібліотек тощо;

• розроблення концепції розвитку територіальних громад, виходячи з їх соціальних пріоритетів, спрямування заходів державної та бюджетної підтримки на підвищення ефективності сільського розвитку; підтримка і розвиток сільської інфраструктури - інженерних мереж енерго- і газопостачання, транспортних та інформаційних комунікацій, соціальної сфери сільських територій;

• включення до регіональних програм соціально-економічного та інноваційного розвитку сільських територій програм підтримки аграрних кластерів;

• розвиток несільськогосподарських видів економічної діяльності у сільській місцевості. Для цього необхідно започаткувати реалізацію ефективних регіональних і місцевих стратегій та програм розвитку несільськогосподарських видів економічної діяльності на основі наявного ресурсного потенціалу та існуючих потреб у продукції і послугах конкретних сільських територій, упровадити пільгове оподаткування для новостворених підприємств на сільських територіях у разі інноваційного характеру їх виробничої діяльності, а також надання соціально необхідних послуг або здійснення інфраструктурного забезпечення цих територій.

Упровадження вказаних заходів сприятиме реалізації конкурентних переваг вітчизняного аграрного виробництва на світових ринках не лише завдяки використанню сприятливих природно-кліматичних умов, а й за рахунок підвищення ефективності галузі завдяки суцільній її модернізації, розширенню здійснених циклів виробництва харчових продуктів, насиченню ринку вітчизняною продукцією з високим рівнем переробки. Аграрний сектор має стати не лише осередком створення нових робочих місць і подолання безробіття на селі, а й рушієм інноваційної перебудови усього способу життя селян.