ГЛОБАЛЬНІ РИЗИКИ І ВИКЛИКИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ТА ЦІЛІ СТРАТЕГІЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

3. ГЛОБАЛЬНІ РИЗИКИ І ВИКЛИКИ РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ТА ЦІЛІ СТРАТЕГІЇ МОДЕРНІЗАЦІЇ

3.1. Тенденції світової економіки та основні ризики для України

Досить швидке за світовими мірками економічне зростання в Україні 2011 р. відбувалося на тлі непевних показників динаміки світової економіки. Її відновлення після кризи 2007 - 2009 р. відбувається вельми низькими темпами. За прогнозом МВФ, світова економіка зростатиме у 2012 р. на 3,3 %, а ВВП розвинених країн - на 1,2 %. Загалом, з-поміж основних чинників на світову економіку найбільше впливають:

• надмірне сповільнення економічного зростання в розвинених економіках, передусім США та ЄС, за обмеженості можливостей державної політики щодо стимулювання економічного зростання;

• загрози фінансовій стабільності країн зони євро внаслідок кризи суверенного боргу Греції та ризиків кризи низки інших європейських країн (Португалії, Іспанії, Італії, Ірландії), можливий провал антикризових заходів ЄС через неузгодженість позицій країн - членів ЄС та неефективність новостворених антикризових інституцій;

• сповільнення попиту в країнах - нових центрах зростання, зокрема в країнах BRICS (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південна Африка);

• можливе зростання цін на сільськогосподарську продукцію та інші сировинні товари.

Як наслідок, світова економіка на сучасному етапі характеризується підвищенням уваги до пошуку нової ефективної економічної моделі, яка б уможливила координацію зусиль урядів щодо вирішення нагальних економічних проблем, передусім - проблем фінансової стабільності.

Сьогодні уряди країн світу мають знаходити відповіді на численні виклики: ризики повторення рецесії, нестабільність державних фінансів, проблеми кредитоспроможності та фінансування бюджетних дефіцитів, ризики погіршення фінансового стану підприємств реального сектору, загрози зростання безробіття та подолання негативних наслідків скорочення соціальних програм тощо. Глобальна економічна політика шукає нові антикризові механізми й інституції. Реформування світової системи фінансів, ініційоване Великою двадцяткою, спрямоване на впровадження ефективної системи фінансової стабілізації. Така система має спиратися на реалізацію стабілізаційних програм і конкретних заходів щодо стимулювання та підтримки економічного зростання, визначення базових принципів реформування глобальних інститутів з метою запобігання майбутнім кризам, формування механізмів протидії міжнародним фінансовим потрясінням.

Загрозливою тенденцією сучасної світової економіки є уповільнення економічного зростання і в розвинених країнах, і в країнах, що розвиваються. Повільне зростання створює значні труднощі для реалізації урядами економічної політики, спрямованої на подолання глобальних диспропорцій. Антикризові програми державного фінансування економік розвинених країн не привели до стійкого піднесення внутрішнього приватного попиту, і саме економічна політика зі стимулювання приватного попиту стає сьогодні пріоритетом політики післякризового відновлення.

Виклики успішному післякризовому відновленню у короткостроковій перспективі значною мірою знаходяться у фінансовій сфері. Економічна криза 2007 - 2009 рр. була спричинена переважно проблемами, що походили з фінансового сектору й укорінені у диспропорції, коли роль цього сектору в економіці розвинених країн була гіпертрофованою. Тому реформування фінансового сектору, зокрема регулювання та ризик-менеджменту, є однією з тенденцій трансформування сучасної глобальної економічної моделі.

Між тим у стратегічному вимірі, на думку авторитетних експертів Давоського форуму, ризики для післякризового розвитку світу є у сферах диспаритетів у накопиченому багатстві та доходах (економічної нерівності), слабкості й неадекватності глобальних інститутів, угод і мереж¹¹. Це засвідчує комплектність стратегії післякризової перебудови, якої потребуватиме й Україна.

____________
¹¹ World Economic Forum. Global Risks Report 2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://reports.weforum.org/global-risks-2011

Післякризове зростання виробництва в українській економіці відбувається значною мірою завдяки експортоорієнтованим галузям, для яких чинник зовнішнього попиту є одним із провідних.

Основною післякризовою тенденцією у сфері зовнішньої торгівлі України стало відтворення за період 2009 - 2011 рр. докризової динаміки зростання експорту 2006 - 2008 рр., і в 2011 р. у номінальному вимірі експорт товарів повернувся до максимального рівня, досягнутого у 2008 р.

Збільшення вартісних обсягів товарного експорту за 2011 р. складало, за даними Державної служби статистики, 33,1 %. Найбільше зростання експорту відбулося до країн Європи (на 33,4 %) і країн СНД (на 39,7 %)

При цьому триває тенденція переважання у структурі експорту України сировинних товарів і товарів із низьким рівнем технологічної обробки. У 2011 р. порівняно з 2010 р. зросла частка сировинних товарів, насамперед мінеральних продуктів (з 13,1 % до 15,0 %). Обсяги експорту чорних металів і виробів із них зросли на 28,3 %, сформувавши 9,1 в. п. приросту експорту, проте відбулося зменшення у структурі експорту частки металургійної продукції (з 33,7 % до 32,3 %) (рис. 7). Зросла частка продукції хімічної промисловості (з 8,1 % до 9,3 %) значною мірою через збільшення майже вдвічі обсягів експорту добрив. У частині експорту товарів з високим рівнем обробки зменшення частки машин та обладнання на 1,1 в. п. було частково компенсоване зростанням частки експорту транспортних засобів (на 0,8 в. п.), значною мірою через збільшення обсягів експорту вантажних вагонів. За вказаний період Україна експортувала до Російської Федерації вантажних вагонів на суму 2,7 млрд дол. США, що на 63,4 % більше, ніж у 2010 р. Загалом зростання обсягів експорту транспортного обладнання склало 48,8 % (забезпечивши 3,1 в. п. приросту товарного експорту), машин та обладнання - 19,2 % (2,1 в. п.)

Спостерігалося швидке зростання обсягів експорту сільськогосподарської продукції з III кварталу року, що значною мірою пов'язано з рекордними за останні двадцять років показниками врожайності, а також відмовою від упроваджених у 2010 р. зовнішньоторговельних обмежень (квотування експорту зернових культур). Експорт сільськогосподарської продукції зріс на 33,9 %, це сформувало 4,9 в. п. приросту експорту в цей період.

Післякризовий характер економічного зростання в Україні засвідчує зміцнення позицій українських виробників на зовнішніх ринках на основі насамперед цінової конкуренції, а не конкурентної боротьби технологій і нововведень. У цілому ціновий чинник сформував майже 80 % загального обсягу приросту експорту товарів за підсумками 2011 р. (рис. 8). Це робить здобуті Україною конкурентні переваги нестійкими і тимчасовими, що є значним ризиком стабільного функціонування української економіки, а також робить останню вразливою до цінових коливань світових ринків.

 

Таким чином, основними чинниками, що сприяли активізації експортної діяльності, стали:

• сприятлива динаміка цін на міжнародних ринках на основні експортні товари України. Найвідчутніше поліпшувалося становище на ринках сільськогосподарської продукції (значне зростання цін зафіксоване в торгівлі зерновими культурами, насінням і плодами олійних рослин, жирами та олією тваринного або рослинного походження), продукції видобувної промисловості (руди, шлаки та зола, енергетичні матеріали, нафта і продукти її перегонки), хімічної промисловості (продукти неорганічної хімії, добрива), чорної металургії, машинобудування (залізничні або трамвайні локомотиви, шляхове обладнання). Загалом із більшості зазначених основних груп товарів ціновий чинник став основним рушієм зростання обсягів експорту. Впливовість чинника фізичного розширення попиту проявлялася лише в окремих групах товарів при значній зміні його вагомості в окремі періоди року;

• відновлення зростання у країнах - основних торговельних партнерах (головним чином країнах СНД і азійських країнах), що дозволило наростити обсяги виробництва продукції і споживчого, й інвестиційного призначення. Збільшення попиту на вітчизняну інвестиційну промислову продукцію стимулювалося і зростанням інвестиційної активності в країнах СНД та Азії.

Водночас проявила свій вплив і низка чинників, що обумовлювали сповільнення динаміки експорту:

• низхідний тиск на ціни зернових в умовах високих обсягів виробництва і зростання пропозиції;

• спадна динаміка зовнішніх цін на метали, що розпочалася в липні 2011 р.;

• повільна динаміка економічного зростання та залучення інвестицій в окремих країнах - торговельних партнерах, насамперед країнах Європейського Союзу;

• реальна ревальвація національної валюти.

Післякризове відновлення економіки України сприяло зростанню попиту на іноземну продукцію і споживчого, й інвестиційного характеру. В 2011 р. імпорт зріс на 36 %.

Найбільш суттєво зростав попит на іноземну продукцію машинобудування: й товарів тривалого циклу споживання, й інвестиційних товарів. Зокрема, імпорт машин та обладнання збільшився на 56,7 %, транспортного обладнання - на 69,3 %. При цьому майже половину приросту імпорту транспортного обладнання (1236,0 млн дол. США з 2539,9 млн дол. США) забезпечено зростанням поставок легкових автомобілів та інших моторних транспортних засобів, призначених головним чином для перевезення людей.

Вагомим є вплив на економіку України коливань світових цін на енергоносії внаслідок енергозалежності вітчизняної економіки. Імпорт природного газу зріс на 49,5 %, або на 4,7 млрд дол. США. Це зростання обумовлене і збільшенням фізичних обсягів придбаного природного газу (майже на 8,2 млрд м³), і зростанням його середньої ціни - з 256,7 до 313,5 дол. США за 1000 м³.

За підсумками 2011 р. склалося негативне сальдо зовнішньої торгівлі товарами й послугами у розмірі 6,7 млрд дол. США, що у 2,2 разу більше показника 2010 р. (3,0 млрд дол. США). Як і протягом попередніх періодів, зовнішньоторговельний баланс України частково вирівнюється за рахунок експорту послуг. У 2011 р. відносно 2010 р. він зріс на 16,5 %, або на 1,9 млрд дол. США.

Своєю чергою імпорт послуг зріс на 14,7 %. Загалом протягом указаного періоду сформувалося позитивне сальдо у сфері торгівлі послугами у розмірі 7,4 млрд дол. США, що на 18,0 % (або 1,1 млрд дол. США) більше, ніж у 2010 р. Таким чином, позначився суттєвий розрив у покритті негативного сальдо у сфері торгівлі товарами позитивним сальдо у сфері послуг, що створює суттєві загрози для платіжного балансу України в майбутніх періодах.

Нове зростання з травня 2011 р. фінансової нестабільності світової економіки віддзеркалює недостатність заходів із підвищення ефективності та безпечності функціонування фінансових ринків, зокрема і глобальної банківської системи. Зростаючі ризики у сфері глобальних фінансів пов'язані з поступовим вичерпанням потенціалу ефективності стимулюючого ресурсу фінансових вливань у світову економіку, які здійснювалися відповідно до узгодженої антикризової програми "Групи двадцяти".

Реалізація антикризових програм у провідних країнах світу спричинила істотне зростання бюджетних дефіцитів і державних боргів. За таких умов урядам цих країн доведеться шукати компроміс між цілями підтримання позитивних темпів зростання ВВП і цілями фінансової консолідації, а отже, задовольнятися зменшенням темпів економічного зростання і розвитку.

Вплив зовнішньоекономічного довкілля на економіку України відбувається передусім завдяки механізмам гальмування динаміки провідних для України світових ринків, а також погіршення цінових умов торгівлі країн, що не є експортерами енергоносіїв. У 2012 р. можуть відбутися істотні негативні зміни в загальній динаміці цін на світових ринках, найбільш важливих для України.

Прогнозувалося, що у 2012 р. світовий попит на сталь зросте лише на 5,4 % порівняно з 15,1 % у 2010 р. і 6,5 % у 2011 р.¹² Проте динаміка світової економіки на початку 2012 р. обумовила корегування прогнозів у бік зниження - до 4,5 %¹³. Це може в цілому негативно позначитися на сальдо зовнішньої торгівлі України і на тлі підвищеного рівня виплат за зовнішніми боргами стати важливим чинником, що ускладнює економічне становище в країні.

____________
¹² Worldsteel Short Range Outlook [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. worldsteel.org/media-centre/press-releases/2011/october-sro.html

¹³ Steel demand worldwide growing slower than forecast [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://emetalprices.com/steel-demand-worldwide-growing-slower-than-forecast/

Очікується припинення зростання цін на нафту, які в умовах інтенсифікації енергоощадження та заходів з підвищення енергоефективності (у поєднанні з певним гальмуванням загальносвітових темпів зростання), не мають значного потенціалу до подальшого зростання. З деяким лагом це має загальмувати й зростання цін на природний газ, хоча такий вплив буде, скоріше, обмеженим через відмову низки європейських країн від розвитку атомної енергетики і часткове заміщення потужностей АЕС на теплові станції на основі природного газу. Водночас низхідний тиск на ціни на нафту негативно позначиться на економіці Росії - одного з основних торговельних партнерів України, а це своєю чергою - на динаміці товарного експорту з України.

Отже, загалом у 2012 р. загальносвітове середовище для розвитку економіки України після деякого періоду досить інтенсивного поліпшення в 2010 р. та менш помітного в 2011 р. увійде у відносно менш сприятливу ситуацію. Водночас спеціальні антикризові програми та заходи державної економічної політики здатні послабити негативний вплив можливої рецесії і протидіяти йому, створити умови для швидшого повернення до післякризового відновлення економіки.

Зважаючи на вищенаведене, провідним зовнішньоекономічним пріоритетом для України є подолання тенденції до зростання негативного сальдо зовнішньоторговельного балансу у спосіб збереження динамічного зростання експорту, здійснення доцільного обмеження імпорту та розвитку імпортозаміщення.

Погіршення кон'юнктури на традиційних для України експортних ринках може бути частково компенсоване зниженням видатків експортерів усередині країни. Цьому сприятимуть:

• створення системи державної фінансової підтримки експортної діяльності;

• посилення співпраці із структурами СОТ щодо реалізації позитивного потенціалу членства України, реалізація в разі потреби права перегляду зв'язаних тарифних ставок;

• активізація діяльності економічної дипломатії України за кордоном разом із торговельно-промисловими палатами щодо надання всебічної підтримки у просуванні товарів українського виробництва на зовнішніх ринках (у даному контексті варто розглянути можливість відновлення мережі торговельно-економічних місій з використанням інструментарію державно-приватного партнерства);

• проведення переговорного процесу та укладення двосторонніх міждержавних угод щодо спрощення митних процедур та активізації боротьби з контрабандою у відносинах із країнами - основними торговельними партнерами України;

• розширення співробітництва податкових і митних органів з метою забезпечення оперативного відшкодування ПДВ добросовісним експортерам;

• створення Державного фонду підтримки експорту для сприяння виходу на ринки країн Євросоюзу й інших країн світу малих і середніх компаній за принципом "єдиного вікна";

• поглиблення транскордонного співробітництва і на західному, і на північному та східному кордонах, розширення прав місцевих органів влади у цьому процесі, широке залучення до зовнішньоекономічної діяльності середнього та малого бізнесу.

З метою запобігання надмірному зростанню негативного зовнішньоторговельного сальдо в умовах погіршення динаміки експортних надходжень необхідна суттєва активізація заходів щодо регулювання та обмеження надмірного імпорту:

• запровадження сучасних технічних (автоматизованих) і правових інструментів митного контролю й оцінки митної вартості імпортованих товарів з метою контролю над обґрунтованістю останньої;

• здійснення оперативного контролю цінової ситуації для запобігання ціновому й іншим видам демпінгу з боку імпортерів і застосування відповідно до норм СОТ антидемпінгових і компенсаційних мит задля захисту вітчизняних виробників;

• забезпечення належного контролю за безпекою використання імпортованої продукції;

• запобігання контрабанді та ввезенню контрафактної продукції;

• запровадження, у разі значного погіршення стану торговельного балансу, передбачених угодами СОТ тимчасових обмежень на імпорт предметів розкоші (одяг та автомобілі вищих цінових категорій, коштовності тощо).

Погіршення кон'юнктури на зовнішніх ринках вимагає посилення уваги до освоєння нових для України ринків у географічному й товарному вимірах, чому сприяє політика щодо активізації зовнішньоекономічних відносин держави та участь у процесах міжнародної економічної інтеграції на засадах реалізації національних інтересів.

Очікуване укладення угоди про розширену зону вільної торгівлі з ЄС закладатиме підґрунтя для посилення присутності українських виробників товарів і послуг на загальноєвропейському ринку.

Пропоновані інструменти розвитку експортного потенціалу України у цьому контексті:

• розроблення державної програми сприяння впровадженню українськими виробниками європейських стандартів (технічних регламентів) продукції та послуг;

• посилення спроможності економічних підрозділів посольств України у країнах ЄС з інформування європейських бізнес-партнерів про експортні можливості вітчизняних підприємств;

• організація постійного бізнес-форуму "Україна-ЄС", промислових виставок та інших заходів щодо просування українських товарів і послуг;

• створення інституційної системи постійного моніторингу директив та інших основоположних економічних документів ЄС з метою оцінки ефектів їх впливу на українську промисловість, сільське господарство та сектор послуг.

Активізація економічного зростання та інтеграційні процеси на пострадянському просторі є і стратегічними можливостями, і специфічними викликами для України. Важливим кроком для утвердження України як сильного гравця на теренах СНД стало укладення в жовтні 2011 р. Угоди про зону вільної торгівлі з СНД. Хоча Угода має певну кількість обмежень і вилучень з режиму вільної торгівлі, передбачається поступове їх скасування. Для розвитку стратегічної співпраці з інтеграційними об'єднаннями на теренах СНД доцільно розробити такі інструменти зовнішньоекономічної політики:

• систему заходів щодо співпраці з відповідними органами Митного союзу у сфері оцінки й атестації українських підприємств для експорту продукції та послуг на ринки Митного союзу;

• комплексний план превентивних заходів для запобігання витісненню української товарної продукції з ринків Російської Федерації;

• стратегію спрощення процедур торгівлі та розвитку ефективних і прозорих правил зовнішньоекономічної взаємодії, що сприятимуть зниженню витрат і забезпеченню передбачуваності торговельних відносин на теренах СНД;

• запровадження у відносинах із країнами Митного союзу та ЄврАзЕС принципів застосування торговельних обмежень відповідно до норм і правил СОТ, які є винятковим (надзвичайним) заходом, що обмежений у часі та стосується дуже вузької товарної групи;

• стратегію взаємодії України з країнами Митного союзу та ЄврАзЕС, яка базуватиметься на загальноєвропейських принципах торговельно-економічного співробітництва, що визначені в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС;

• концепцію науково-технологічного розвитку України та євразійських країн і план заходів, спрямованих на реалізацію коопераційних проектів розвитку на основі новітніх технологій, передусім нано- і біотехнологій;

• організацію прямої взаємодії наукових і технологічних організацій України та країн Митного союзу та ЄврАзЕС.

Для забезпечення потенціалу й ресурсів розвитку України необхідна співпраця з новими центрами зростання та регіонами, що демонструють високу динаміку економічного розвитку. Співпраці на цьому напрямку сприятимуть:

• просування до набуття Україною статусу спостерігача у Шанхайській організації співробітництва;

• створення за державної підтримки бізнес-рад "Україна - Китай", "Україна - Бразилія", "Україна - Індія";

• розроблення програми державної підтримки інвестицій з Китаю в Україну в межах стратегічного двостороннього економічного партнерства;

• розвиток партнерства держави та бізнесу щодо інтенсифікації торговельно-економічної співпраці з країнами Близького Сходу та Північної Африки, а також країнами Африки на південь від Сахари.

3.2. Виклики й завдання забезпечення валютно-фінансової стабільності

За відносно стабільної ситуації на вітчизняному фінансовому ринку та збереження головних фінансових показників у безпечних межах упродовж 2011 р. наростання зовнішніх загроз фінансовій стабільності змушує посилити увагу до завдань забезпечення валютно-фінансової стабільності України.

Загрози курсовій стабільності пов'язані із впливом невизначеності на світових валютних ринках, девальваційними процесами у світі, значним дефіцитом торговельного балансу України, зростаючими витратами на обслуговування зовнішнього боргу, високими девальваційними очікуваннями населення та глобальною тенденцією до виведення капіталів із ринків, що розвиваються, в умовах переорієнтації інвесторів на ринки розвинених країн.

Інфляційні ризики, крім імовірного курсового чинника, обумовлені передусім впливом витрат, пов'язаних із подорожчанням імпортованих енергоресурсів. У II половині 2012 р. можливе привнесення інфляційного впливу з продовольчого ринку у зв'язку з очікуваним неврожаєм основних сільськогосподарських культур. Після періоду гальмування інфляційних процесів у 2011 р. імовірним є підвищення темпів зростання цін як компенсації за втрату доходів, навіть в умовах сповільнення динаміки. У разі утримання відносно високих темпів економічного зростання (приросту ВВП на рівні принаймні не нижче 2011 р.) підвищення інфляції на 2 - 3 в. п. відіграватиме роль стимулятора економічної активності та видаватиметься прийнятним.

Ризики вітчизняної банківської системи обумовлені її високою залежністю від іноземних материнських компаній банків з іноземним капіталом. Агентством кредитних рейтингів Standard&Poor's на підставі оцінки ризиків банківської системи (Banking Industry Country Risk Assessment) Україну віднесено до десятої групи разом із Венесуелою, Ямайкою та Болівією¹⁴. Чинниками ризиковості банківської діяльності є:

____________
¹⁴ Оцінка BICRA характеризує сильні та слабкі сторони банківської системи країни порівняно з іншими країнами, причому найсильніші входять до групи 1, найслабші - до групи 10.

• висока концентрація виданих кредитів і зростання простроченої заборгованості за кредитами (за офіційними даними НБУ, до 11,2 % кредитного портфеля). При цьому за оцінками Standard&Poor's, які враховують також реструктуризовані кредити, рівень проблемних кредитів є набагато вищим, ніж вказаний НБУ - до 50 %¹⁵;

____________
¹⁵ Проблемы с качеством активов замедляют темпы восстановления украинской банковской системы/Standard&Poor's [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. standardandpoors.ru/article.php?pubid=6741&sec=an

• різке зростання портфеля цінних паперів, насамперед через збільшення частки державних цінних паперів, що посилює залежність банківської системи від стану державного бюджету і спроможності держави своєчасно розраховуватися за своїми зобов'язаннями;

• нестабільність і обмеженість ресурсної бази через ризики швидкого відпливу вкладів;

• необхідність сплати зовнішнім кредиторам значних обсягів заборгованості у короткостроковому періоді;

• збереження чутливості до курсових коливань в умовах відновлення тенденції до доларизації банківських депозитів;

• низька якість активів, що обумовлює недостатню прибутковість банків;

• нерозвиненість фінансових інструментів хеджування та страхування ризиків і похідних фінансових інструментів.

Труднощі забезпечення фінансової стабільності у післякризовий період в Україні зумовлені суттєвою сегментацією економічної і фінансової систем. Без усунення структурних диспропорцій реальним є ризик уповільнення економічної динаміки та поглиблення дисбалансів фінансової системи. Тому першочерговим завданням у післякризовий період є структурна модернізація економічної і фінансової систем України на основі вирішення традиційної для України суперечності між завданнями фінансової стабілізації та стимулювання темпів економічного зростання.

Стратегічною метою модернізації має стати суттєва зміна фінансових пропорцій і перерозподілу фінансових потоків на користь підприємств реального сектору економіки.

Досягнення цієї мети передбачає вирішення таких завдань:

• впровадження механізмів регулювання спрямованості банківських кредитів з метою заохочення інноваційного кредитування реального сектору економіки;

• усунення диспропорцій у рівнях розвитку окремих секторів фінансової системи, накопичених у період докризового розвитку зростання, за рахунок більш активного розвитку небанківського сектору економіки;

• цілеспрямоване формування майбутніх структурних характеристик фінансової системи на основі максимального врахування майбутніх ризиків і потреб модернізації реального сектору економіки;

• формування стабілізаційних механізмів фінансової системи, що дозволить зберігати її роль як інструменту підтримки та стимулювання економічного зростання, стійкість і збалансованість;

• посилення контролю за потоками капіталу через кордони України на основі підвищення рівня координованості заходів макропруденційного нагляду України з відповідними заходами зарубіжних країн;

• формування механізму аналізу, контролю і моніторингу фінансової стабільності, що дозволить завчасно виявляти чинники та сектори вразливості фінансової системи; канали зв'язку між ними, приймати і реалізовувати превентивні рішення й заходи; відновлювати стабільність системи щодо розгортання кризових тенденцій;

• ужорсточення контролю за діяльністю великих фінансових установ і системними ризиками;

• підвищення прозорості функціонування фінансової системи на основі подальшого вдосконалення сукупності індикаторів фінансової стабільності.

Забезпечення довгострокової фінансової стабільності, що базується на раціональному розміщенні й ефективному використанні фінансових ресурсів, позитивних темпах економічного зростання, врівноваженому платіжному балансі, потребує застосування інструментів за такими напрямами.

1. Стимулювання інвестиційних процесів за концентрації інвестиційних ресурсів на стратегічно важливих напрямах модернізації реального сектору у способи:

• формування системи інвестиційного кредитування завдяки вдосконаленню інституційного забезпечення - створенню й розвитку спеціалізованих інвестиційних кредитно-фінансових установ; розвитку системи гарантування банківських кредитів, наданих на інвестиційні цілі;

• перетворення державних банків на інструмент ефективної економічної та фінансової політики у способи:

- прийняття єдиної стратегії розвитку й діяльності державних банків з розмежуванням стратегічних напрямків для кожного з них;

- розроблення та затвердження на наглядовій раді кожного з банків програмних п'ятирічних документів, що відповідають загальній стратегії власника;

- введення чітких критеріїв оцінки дій правлінь банків залежно від виконання ними своїх стратегій;

- забезпечення ефективного контролю з боку НБУ за виконанням цих стратегій;

- формування системи економічних стимулів до активізації кредитування в межах реалізації державних програм фінансово-кредитної підтримки пріоритетних галузей і підприємств, пов'язаних з імпортозаміщенням і високотехнологічним експортом;

- налагодження консультацій Національного банку України з комерційними банками щодо вдосконалення механізмів спрямування їх ресурсів на кредитування економіки на основі запровадження фідуціарної відповідальності - банки мають отримувати кредити рефінансування на пільгових умовах за умови спрямування певної частини коштів на пріоритетні цілі економічного розвитку, визначені Урядом;

• розвиток інструментів зниження процентних ставок по інвестиційних кредитах у спосіб зниження резервних вимог і надання державних гарантій, що дозволяє суттєво знизити ризики кредитних установ;

• формування пакету інвестиційних проектів, з якого комерційні банки зможуть обирати найбільш привабливі для кредитування проекти.

2. Стабілізація грошово-кредитної сфери потребує:

• підвищення рівня монетизації та насичення економіки кредитами, адекватно до грошового попиту з боку реального сектору економіки;

• посилення антициклічного характеру процентної політики та дієвості її важелів на основі дії "процентного коридору";

• удосконалення структури емісійного механізму в напрямі посилення стимулюючої ролі каналу рефінансування та недопущення монетизації дефіциту бюджету;

• удосконалення пруденційного нагляду за станом фінансового ринку та його учасниками, за діяльністю великих "системних установ" у спосіб синхронізації регулювання банків та інших секторів фінансового ринку на основі обміну інформацією між їх регуляторами;

• підвищення рівня комунікаційної політики держави щодо змісту, напрямів та очікуваних наслідків заходів реформування фінансової системи;

• поєднання реальної незалежності НБУ із посиленням його відповідальності та прозорості процесу прийняття рішень, забезпечення координованості дій органів монетарної та фіскальної влади.

3. Забезпечення стабільно низьких темпів інфляції способом комплексного та системного застосування інструментів грошово-кредитної, податкової, конкурентної, структурної політик, а саме:

• подальшого зниження відсотка кредитної ставки як складника витрат на виробництво продукції;

• використання практики державного замовлення за низькими лімітними цінами;

• підвищення ефективності дій Антимонопольного комітету щодо регулювання діяльності природних монополій;

• реалізації прозорої та контрольованої тарифної політики.

4. Посилення стійкості банківської системи на основі підвищення рівня її капіталізації, ліквідності та якості активів банків, що передбачає:

• продовження процесу ліквідації слабких банків і консолідації банківської системи; ужорсточення вимог до великих "системних" банків; упровадження автоматичних регуляторів капіталізації фінансових установ, зокрема коригування нормативу адекватності капіталу залежно від фази бізнес-циклу;

• "подовження", диверсифікацію та підвищення стабільності внутрішньої ресурсної бази банків, у т. ч. за рахунок використання потенціалу накопичених коштів домогосподарств;

• формування комплексної системи рефінансування та підтримки ліквідності банків, що має включати ринок міжбанківського регулювання, механізм рефінансування Національного банку України, систему рефінансування кредитних організацій державними інститутами розвитку, систему розміщення тимчасово вільних державних ресурсів у кредитних організаціях;

• моніторинг змін регуляторних правил, які будуть прийняті Базельським і Європейським комітетами з питань банківського нагляду щодо оцінки ризиків і підвищення вимог до достатності капіталу, оцінка їх відповідності потребам розвитку банківського сектору в Україні та внесення відповідних змін у регуляторні акти НБУ;

• перехід до пруденційного нагляду за банківською системою, вдосконалення інструментів управління ризиками та проведення складних фінансових операцій;

• підвищення прозорості банківської діяльності (розвиток кредитних бюро, вітчизняних рейтингових агенцій, ринку цивілізованих колекторських послуг).

5. Валютна стабільність потребує:

• відмови від використання штучної "прив'язки" гривні до долара США як антиінфляційного заходу та перехід до формування гнучкої динаміки валютного курсу в межах валютного коридору;

• посилення передбачуваності курсової динаміки у спосіб: 1) згладжування суттєвих курсових стрибків у межах визначеного курсового коридору за уточнення параметрів "суттєвих змін" валютного курсу; 2) поступового розширення коридору гнучкості гривні на основі формалізації правил такого розширення;

• підвищення прозорості процесу курсоутворення завдяки запровадженню порядку звітування НБУ про обсяги щоденних валютних інтервенцій, ефективності застосованих заходів і причин виникнення кризових ситуацій;

• поліпшення сальдо поточного рахунку, у тому числі у спосіб створення умов для зростання експорту товарів і послуг та імпортозаміщення, контролю за нарощуванням валового зовнішнього боргу;

• стимулювання дедоларизації економіки у спосіб створення пільгових норм резервування під кошти, залучені в національній валюті, законодавчої заборони надання кредитування в іноземній валюті суб'єктам господарювання, які не здійснюють зовнішньоекономічну діяльність, і на валютне споживче кредитування; розвиток інструментів страхування валютних ризиків, підвищення довіри до національної валюти;

• посилення економічних важелів залучення капіталів у країну та розвиток захисних механізмів, здатних забезпечити незалежність фінансового сектору і контроль за валютними та фінансовими потоками через кордони України;

• розгляду можливості запровадження податку на міжнародні спекулятивні трансакції ("податку Тобіна").

6. Послаблення фінансової залежності від кон'юнктури світових ринків капіталу України та оптимізації її участі у світовій торгівлі, що вимагає:

• проведення активної фінансової політики, спрямованої на зростання фінансової глибини економіки та посилення ролі внутрішнього грошового попиту, послаблення зовнішнього боргового навантаження і залежності від спекулятивних грошей нерезидентів, нормалізації ціни грошей завдяки стабілізації темпів інфляції та контролю за рівнем волатильності фінансових активів;

• розроблення нової моделі взаємин з іноземними інвесторами на основі підтримання балансу інтересів з метою максимального розширення джерел надходження фінансових ресурсів з урахуванням прийнятності механізмів обслуговування відповідних зобов'язань, максимального спрямування фінансових ресурсів у виробничу сферу;

• створення системи регулювання потоків капіталу, спроможної запобігти загрозі переходу стратегічно важливих активів у власність нерезидентів і спрямувати ресурси іноземних інвесторів до стратегічно важливих секторів вітчизняної економіки;

• збалансування стану платіжного балансу з урахуванням накопичених зовнішніх боргів, структурних змін у світовому поділі праці, ймовірності посилення протекціонізму в зовнішній торгівлі та невизначеності у змінах курсових співвідношень провідних валют;

• підтримки діяльності експортерів у спосіб розвитку експортного кредитування і страхування, спрощення механізмів відшкодування ПДВ, надання методичної, інформаційної та правової підтримки;

• дієвого регулювання імпорту до України завдяки удосконаленню чинних і запровадженню нових механізмів захисту внутрішнього ринку з урахуванням вимог СОТ;

• формування системи розкриття інформації за міжнародними стандартами звітності на основі реалізації програм інформаційного обміну та координації дій із зарубіжними фінансовим регуляторами.

3.3. Тенденції та виклики для структурної трансформації економіки

Трансформація світової економіки, що відбувається у процесі післякризового відновлення, зміна напрямів та інтенсивності міжнародних фінансових потоків, модифікація розподілу світових ринків між традиційними та новими центрами економічного зростання обумовлюють суттєві зміни конкурентних викликів, з якими стикається відкрита економіка України і на зовнішніх, і на внутрішньому ринках. Зважаючи на це, українська економіка швидко втрачає традиційні конкурентні переваги. Джерела зростання, що базуються на інтенсивному нарощуванні низькотехнологічного і сировинного експорту в умовах заниженого обмінного курсу гривні, за рахунок дешевої робочої сили та економії на розвитку соціальної сфери на сьогодні фактично вичерпані.

Подальший розвиток економіки України визначатиметься спроможністю знайти відповіді на низку викликів структурного, технологічного й управлінського характеру, які сформувалися під впливом глобальних тенденцій розвитку й перетворень у вітчизняній економіці в кризовий і післякризовий періоди.

Суттєвим ризиком є погіршення конкурентних переваг вітчизняних виробників через підвищення вартості імпортованих енергоресурсів, зокрема зростання цін на природний газ, зростання цінової конкуренції на сировинних ринках, високу собівартість вітчизняної продукції, спричинену низькою продуктивністю праці, недосконалою транспортною інфраструктурою, низькі темпи модернізаційних процесів тощо.

Зважаючи на означені глобальні виклики, нагальним питанням є пошук і розбудова економічних регуляторів, спроможних, з одного боку, сформувати механізми протидії негативним зовнішнім чинникам і забезпечити посилення стійкості української економіки, а з іншого - підтримати високі темпи економічного зростання в умовах спаду ділової активності у світовому господарстві.

Основними завданнями структурної трансформації післякризової економіки України є такі.

1. Підвищення енергоефективності, зниження енергоємності економіки.

Превалювання у структурі промисловості енерговитратних галузей підтверджує структурну недосконалість вітчизняної промисловості, що споживає близько 41 % усіх енергоресурсів країни. Найбільшими споживачами енергоресурсів серед галузей промисловості є металургія, виробництво неметалевих мінеральних виробів і хімічне виробництво, показник енергоємності яких удвічі вищий, ніж у країнах ЄС¹⁶.

____________
¹⁶ Рейтинг енергоефективності областей України. - К., 2011. - С. 14 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.energy-index.com.ua/media/report/pdf/Ukrainian_Energyefficiency_Index_Report_1.pdf

Надмірною є енергоємність процесів у інших секторах економіки та побуті. Загалом це обумовлює неконкурентоспроможно високий рівень енергоємності ВВП України.

Висока енергоємність економіки, нераціональне енергоспоживання під час виробничих процесів знижують конкурентоспроможність продукції, створюють навантаження на зовнішньоторговельний баланс і посилюють енергетичну, економічну та політичну залежність України. Вона посилює ризики, пов'язані з підвищенням світових цін на нафту й подальшу трансформацію у зростання ціни на інші енергоносії, у т. ч. природний газ. Це створює загрозу стійкості економічного зростання, оскільки матиме пролонгований вплив на формування цін виробників, передусім основних галузей промисловості - металургійної та хімічної.

Без розв'язання проблеми зменшення енерговитрат не можна побудувати нову модель економіки, здатну забезпечити високі соціальні стандарти.

Основними чинниками, що обумовлюють високу енергоємність виробництва та побуту, є:

• неефективне і марнотратне споживання паливно-енергетичних ресурсів, зокрема внаслідок недотримання вимог до діючих технологій та обладнання;

• низький рівень упровадження енергоефективних технологій та обладнання (впровадження нових технологічних процесів, зокрема маловідходних, ресурсозберігаючих і безвідходних, здійснюють не більше 3 % загальної кількості промислових підприємств);

• суттєве технологічне відставання української промисловості від рівня розвинених країн;

• високий рівень зношеності основних фондів в економіці (74,9 %) і відповідне підвищення питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів на виробництво низки важливих видів продукції в найбільш енергоємних галузях економіки;

• недостатнє використання промислового перероблення відходів, повільне впровадження альтернативної та відновлювальної енергетики.

Підвищення енергоефективності є одним із головних завдань структурної перебудови української економіки, водночас важливою передумовою підвищення її конкурентоспроможності та потужним чинником зниження імпортозалежності. Пріоритетними напрямами політики енергоефективності та енергоощадження мають стати:

• оптимізація кількості та змісту державних цільових і бюджетних програм фінансування науково-технічних робіт, спрямованих на розроблення та впровадження у промисловості матеріало-, енерго- та ресурсоощадних технологій та устаткування, збільшення кількості національних проектів енергоощадного спрямування;

• проведення аналізу ефективності енергоспоживання та резервів енергоощадження у промисловості, житлово-комунальному господарстві, побуті громадян;

• оптимізація паливного балансу за рахунок внутрішньої диверсифікації вітчизняних енергоресурсів на всіх рівнях територіально-галузевого устрою;

• розроблення та реалізація пілотних інвестиційно-інноваційних проектів, спрямованих на зменшення витрат паливно-енергетичних ресурсів і впровадження новітніх технологій;

• поширення практики проведення виставок-ярмарків енергоощадного обладнання і технологій, з пріоритетною орієнтацією на застосування у малому бізнесі й побуті;

• стимулювання впровадження маловідходних і безвідходних технологій, використання вторинних ресурсів (у т. ч. за рахунок перероблення відходів промислового і побутового походження);

• впровадження єдиної державної системи моніторингу споживання та оплати енергоресурсів, запровадження сучасних систем обліку електроенергії та природного газу.

2. Розвиток внутрішнього ринку. Потенційно потужний внутрішній ринок залишається однією з головних конкурентних переваг вітчизняної економіки. Проте ефективність його функціонування є дуже низькою. За даними Звіту про глобальну конкурентоспроможність Всесвітнього економічного форуму за 2011 - 2012 рр.¹⁷ за розміром внутрішнього ринку Україна посідає 37 місце серед 142 країн світу, водночас за ефективністю товарних ринків - лише 129 позицію.

____________
¹⁷ The Global Competitiveness Report 2011 - 2012. - Geneva: World Economic Forum, 2011. - P. 356 - 357.

Унаслідок обтяженої базовими галузями структури вітчизняне промислове виробництво забезпечує лише половину товарних ресурсів, що надходять на внутрішній ринок. У структурі внутрішнього споживання частка продукції вітчизняного промислового виробництва у післякризовий період постійно скорочується. Якщо в 2010 р. цей показник складав 61,2 %, то в 2011 р. він знизився до 51,0 % (рис. 9). У структурі оптового товарообороту питома вага продажу товарів вітчизняного виробництва зменшилася з 70 % у 2005 р. до 63,9 % у 2011 р., у структурі роздрібного товарообороту споживчих товарів - відповідно з 70,5 % до 61,9 %. Особливо стрімко зменшується частка вітчизняної непродовольчої продукції: у 2010 р. вона складала 61,4 % в обсязі оптової торгівлі та 47,2 % в обсязі роздрібного товарообороту.

 

Відсутність стратегічного підходу до розв'язання проблеми насичення внутрішнього ринку товарами вітчизняного виробництва на основі якісної імпортозамінної продукції призвела до значного дисбалансу між попитом і пропозицією на окремих товарних ринках. Між тим в умовах стагнації попиту на світових ринках зміцнення та розбудова внутрішніх ринків є одним із найбільш дієвих та ефективних інструментів забезпечення антикризової стійкості, стимулювання економічного розвитку й економічної модернізації.

Зміцнення та підвищення ефективності функціонування внутрішнього ринку потребує концентрації зусиль на таких основних напрямах:

• удосконалення організаційно-економічних засад функціонування внутрішнього ринку;

• розширення місткості внутрішніх ринків через стимулювання інвестиційного і споживчого попиту;

• зниження рівня монополізації ринків у коротко- та середньостроковій перспективі у спосіб формування адекватного інституційно-правового середовища для розвитку конкуренції та свободи підприємницької діяльності;

• врегулювання проблемних питань у сфері державних закупівель.

Для вирішення цих завдань необхідно:

• створити умови для спрощення доступу виробників на вітчизняний ринок, зокрема у спосіб розбудови сучасної ринкової інфраструктури, у т. ч. мережі оптових ринків;

• сформувати мережу інформаційно-маркетингових центрів із вільним доступом учасників ринку до інформації про рівень цін на товарних ринках, показники якості продукції та відповідність вимогам технічних регламентів і стандартів;

• розширити державні закупівлі продуктів і матеріалів за державними інвестиційно-інфраструктурними програмами (соціальне житло, транспортне будівництво, мережі природних монополій, магістральні комунікації тощо) на основі конкурентних процедур;

• використовувати можливості державного матеріального резерву для регулювання рівня цін на внутрішньому ринку продуктів і матеріалів як самостійного регулятора по стратегічній групі товарів;

• створити умови для формування національних приватних рейтингових галузевих і міжгалузевих агентств із відстеження рівня конкуренції на товарних ринках країни задля отримання повної інформації про бізнес-середовище;

• посилити контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції, захист прав та інтересів підприємців і споживачів на соціально важливих ринках (паливних і продовольчих ресурсів, лікарських засобів, фінансових, транспортних і телекомунікаційних послуг), посилити відповідальність суб'єктів господарювання за порушення вимог антимонопольного законодавства;

• забезпечити належний контроль товарів, що реалізуються в торговельних мережах, з метою виявлення товарів неналежної якості або небезпечних для здоров'я та запобігання їх надходженню на внутрішній ринок;

• розробити галузеві програми імпортозаміщення, насамперед у транспортному, сільськогосподарському машинобудуванні, авіаційній промисловості;

• посилити боротьбу з контрабандою та тіньовими схемами імпорту;

• удосконалити механізми виявлення та припинення антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання (насамперед під час проведення державних закупівель).

3. Удосконалення інвестиційного клімату в умовах посилення міжнародної конкурентної боротьби за інвестиційні ресурси. Реалізація модернізаційних проектів потребує значних обсягів інвестиційних ресурсів, важливим складником яких є надходження іноземних інвестицій. Проте в практиці економічної політики України майже відсутнє використання дієвих регуляторів і стимулів для прискорення інвестиційної активності та спрямування її до реального сектору економіки.

У січні - вересні 2011 р. темпи нарощування іноземного інвестування зросли - в економіку України надійшло 3680,3 млн дол. США прямих іноземних інвестицій, що на 44,5 % більше, ніж за відповідний період попереднього року. Між тим в останньому кварталі депресивні тенденції світової економіки далися взнаки різким сповільненням інвестування, і загалом за 2011 р. приплив прямих іноземних інвестицій на 4,1 % менший, ніж у 2010 р. При цьому структура іноземного інвестування дещо змінилася в напрямі зростання частки промисловості та будівництва. Найбільші потоки прямих інвестицій були спрямовані у фінансову діяльність (26,3 % загального обсягу надходжень), у промисловість (26,2 %), насамперед добувну, харчову та металургійну галузі, виробництво та розподілення електроенергії, газу та води, сферу операцій з нерухомим майном (20,3 %) та у будівництво (14,2 %). Іноземні інвестиції на сьогодні не виконують роль рушія технологічного розвитку промисловості, у реальному секторі економіки їх основними реципієнтами залишаються низькотехнологічні, енергоємні сфери виробництва, водночас відсутня зацікавленість інвесторів у підприємствах інноваційного спрямування.

Негативним чинником, що суттєво обмежує динаміку інвестиційних процесів у країні, залишається несприятливий інвестиційний клімат. Зокрема, за оцінками Європейської Бізнес Асоціації, у IV кварталі 2011 р. інвестиційний клімат в Україні за п'ятибальною шкалою знизився до 2,19 бала порівняно з 3,28 бала у IV кварталі 2010 р. При цьому погіршення оцінок інвестиційного клімату відбулося в III - IV кварталах року. Про відсутність суттєвих позитивних змін в умовах для ведення підприємницької діяльності свідчить зниження позицій України в рейтингу Світового банку "Ведення бізнесу - 2012"¹⁸. Попри поліпшення оцінок у сферах започаткування бізнесу, дозвільної системи у будівництві та процедурах банкрутства, у загальному рейтингу Україна посіла 152 місце серед 183 країн, втративши 3 позиції порівняно з рейтингом попереднього року (149 місце серед 183 країн).

____________
¹⁸ Doing Business 2012: Doing business in a more transparent world. - Washington, DC: World Bank, 2012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.doingbusiness.org/~/media/FPDKM/Doing%20Business/Documents/Annual- Reports/English/DB12-FullReport.pdf

Основними чинниками негативних оцінок інвестиційного клімату в Україні є такі:

• високий рівень корупції в усіх сферах господарської діяльності¹⁹ та неспроможність судової системи належним чином виконувати свої функції, критична ситуація у сфері незалежності судової системи;

____________
¹⁹ The 2011 Index of Economic Freedom [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.heritage.org/index/

• недосконалість механізмів захисту прав власності;

• слабка інституційна структура та низька ефективність ринків товарів і послуг, які пригнічують конкуренцію та перешкоджають розвитку підприємництва в країні²⁰;

____________
²⁰ The Global Competitiveness Report 2010 - 2011 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www3.weforum.org/docs/WEF_GlobalCompetitivenessReport_2010-11.pdf

• несприятливий фіскальний простір, що характеризується високим податковим навантаженням та обтяжливою системою адміністрування податкових платежів;

• слабкість механізмів реалізації регуляторної політики держави²¹;

____________
²¹ Doing Business 2012: Doing business in a more transparent world. - Washington, DC: World Bank, 2012 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.doingbusiness.org/~/media/FPDKM/Doing%20Business/Documents/Annual-Reports/English/DB12-FullReport.pdf

• недотримання прав міноритарних акціонерів щодо участі в управлінні товариством, отримання достовірної інформації про діяльність акціонерного товариства, розподілення дивідендів за підсумками діяльності товариства і неможливість перевірити правдивість даної інформації²², а отже, впливати на формування інвестиційної стратегії підприємства.

____________
²² Захист прав інвесторів / Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.ssmsc.gov.ua/fund/investorsrights

Таким чином, у подальшому залучення інвестицій в економіку України, що матимуть потенціал до трансформації її структури, підвищення технологічного рівня виробництва, формування інноваційних виробництв вимагатиме здійснення системної комплексної політики держави щодо удосконалення інвестиційного клімату в країні, запровадження цільових стимулів і сприятливих умов для інвестування.

Пріоритетними напрямами державної інвестиційної політики мають бути:

• поліпшення інвестиційного клімату у спосіб удосконалення загального (податкового, земельного, корпоративного, митного) та спеціального законодавства, що регулює відносини інвестування, відповідно до європейських норм;

• посилення ефективності державного інвестування як дієвого інструменту спрямування інвестиційних ресурсів на реалізацію стратегічних інвестиційних проектів;

• розвиток механізму державно-приватного партнерства, розширення сфери його застосування для реалізації інфраструктурних проектів, модернізації базових галузей вітчизняної економіки (енергетики, вугільної промисловості, газотранспортної системи, житлово-комунального та дорожнього господарства тощо);

• застосування окремих видів особливих режимів економічної діяльності, зокрема створення індустріальних і технологічних парків;

• створення сучасної системи державних гарантій захисту приватних, у т. ч. іноземних, інвестицій і врегулювання комерційних спорів між суб'єктами інвестиційного процесу, зокрема:

- опрацювання правових засад створення державних гарантійно-заставних агентств для надання додаткового гарантійного забезпечення інвестиційних проектів інноваційного спрямування, тобто перерозподілення інвестиційних ризиків у системі відносин "інвестор - одержувач інвестицій - гарантійно-заставне агентство";

- удосконалення системи вирішення комерційних спорів учасників інвестиційного процесу у спосіб удосконалення діяльності внутрішнього арбітражу, забезпечення виконання рішень внутрішнього та міжнародного арбітражу на практиці, запровадження електронного альтернативного вирішення суперечок (система арбітражу в режимі он-лайн).

4. Досягнення інвестиційної забезпеченості процесів трансформації структури економіки, стимулювання процесів внутрішнього та іноземного інвестування. Реалізація завдань модернізації економіки неможлива без забезпечення умов для акумулювання інвестиційних ресурсів і посилення інвестиційного потенціалу економіки України. Неухильне нарощування обсягів інвестування економіки, забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залишаються завданнями стратегічної важливості.

У післякризовий період в економіці України формувалася нераціональна структура інвестицій в основний капітал за сферами економіки із надто високою часткою фінансово-посередницьких секторів. Основними джерелами приросту інвестиційної активності в економіці у 2011 р. стали сільське господарство, добувна промисловість, виробництво та розподілення електроенергії, газу та води, діяльність транспорту та зв'язку, сфера надання комунальних та індивідуальних послуг. У структурі інвестицій за видами економічної діяльності збільшувалася частка сировинних та інфраструктурних секторів економіки. Частка інвестицій в основний капітал, вкладених у промисловість, у загальному обсязі інвестицій за 2011 р. зросла до 36,2 % порівняно з 34,2 % у 2010 р. Водночас погіршувалася їх галузева структура, оскільки випереджальними темпами зростала питома вага добувної та інших базових галузей (рис. 10).

Крім проблем, пов'язаних із вадами інвестиційного клімату, існує низка ризиків для стабільної позитивної динаміки інвестиційних процесів, зокрема:

• недостатність інвестиційної активності підприємств для здійснення модернізації виробництва. Прискорений приріст основного капіталу не може відбуватися без якісних перетворень у системі виробництва. Значна роль у цьому належить вибору відповідної галузевої та технологічної структури інвестицій в основний капітал, яка має враховувати і поточні, і довгострокові завдання розвитку;

• нестійкість процесу відновлення світових потоків прямого іноземного інвестування. У 2010 р. зафіксовано незначне зниження припливу прямих іноземних інвестицій до країн Південно-Східної Європи та СНД - приблизно на 5 % до 68,2 млрд дол. США (у 2009 р. зменшення складало 41 %). У 2011 р. надходження прямих іноземних інвестицій до країн регіону зросло на 30,6 % порівняно з попереднім роком, проте вони переважно мотивуються чинниками зростання внутрішніх споживчих ринків і новими приватизаційними заходами²³;

____________
²³ Global flows of foreign direct investment exceeding pre-crisis levels in 2011, despite turmoil in the global economy // Global Investment Trends Monitor. - 2011. - No 8. - P. 4 [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.unctad.org/en/docs/webdiaeia2012d1_en.pdf

• погіршення технологічної структури інвестування економіки, в якій знизилася питома вага інвестування в машини та обладнання (до 28,1 %), натомість збільшилася частка інвестування у нежитлові будівлі та споруди (до 45,8 %);

• зростання собівартості продукції в металургії, хімічній промисловості, виробництві іншої неметалевої мінеральної продукції (унаслідок зростання вартості імпортованих сировинних ресурсів, а також - цін на продукцію видобувної промисловості);

• триваюча стагнація кредитування домогосподарств. За підсумками 2011 р. залишок коштів, наданих за кредитами домогосподарств для придбання, будівництва та реконструкції нерухомості, продовжував зменшуватися (на 11,5 млрд грн);

• відволікання фінансових ресурсів на обслуговування боргових зобов'язань і повернення боргів.

Для удосконалення інфраструктурного забезпечення інвестиційної діяльності, створення дієвих стимулів для інвесторів на початковому етапі реалізації інвестиційних проектів, зменшення трансакційних витрат інвесторів необхідно:

• сформувати правове поле для створення індустріальних парків у спосіб розроблення та прийняття нормативних актів щодо практичного запровадження положень Закону України "Про індустріальні парки";

• Держінвестпроекту забезпечити розбудову мережі та координацію діяльності зовнішніх офісів із регулювання інвестиційної діяльності в найбільших країнах-партнерах і країнах розташування потенційних інвесторів;

• розробити концепцію створення на засадах державно-приватного партнерства спеціалізованих лізингових центрів з метою стимулювання інвестицій у реальний сектор економіки на засадах лізингу, передбачивши спрощення процедури ввезення на пільгових умовах високотехнологічного обладнання та удосконалення законодавства, що регулює здійснення лізингових операцій;

• опрацювати концепцію запровадження нового механізму здійснення інвестиційної діяльності - інвестиційних агентів (у т. ч. приватних): створення правового поля їх діяльності, чітке визначення статусу, прав та обов'язків, критеріїв надання повноважень представляти інтереси України в інвестиційній сфері тощо;

• сприяти нарощуванню власних інвестиційних ресурсів підприємств, що виготовляють інноваційну продукцію, у спосіб застосування для них пільгових режимів оподаткування;

• розробити державну програму з розвитку банківського кредитування інноваційної діяльності промислового сектору, у якій слід передбачити преференції та гарантійні механізми (на зразок державного страхування кредитів) для банків, що кредитують інноваційну діяльність промислових підприємств;

• розробити механізм державної підтримки кластерів для реалізації інвестиційних та інноваційних програм і проектів за пріоритетними напрямами, законодавчо визначити поняття "кластера", класифікацію, механізм його формування та функціонування;

• створити Державний банк реконструкції та розвитку як відокремлену установу на засадах державно-приватного партнерства з метою оптимізації використання бюджетних коштів на інвестиційні цілі, ефективного адміністрування бюджетних видатків розвитку, підтримки проектів державно-приватного партнерства;

• створити Державний фонд регіонального розвитку як відокремлену установу для забезпечення державної підтримки інвестиційних міжрегіональних і регіональних проектів та ефективного адміністрування видатків бюджету на їх реалізацію.

5. Забезпечення високої динаміки промислового зростання при одночасній модифікації джерел його конкурентоспроможності, технологічному оновленні виробничої бази. Значною мірою відсутність вагомих зрушень у конкурентоспроможності вітчизняної економіки пов'язана зі станом інноваційної діяльності в Україні, що характеризується:

• низьким рівнем інноваційної активності промислових підприємств. У 2010 р. інноваційною діяльністю у промисловості займалися 13,8 % загальної кількості промислових підприємств (у 2009 р. - 12,8 %), що свідчить про деяке пожвавлення інноваційної діяльності у післякризовий період, хоча досягнути принаймні докризових показників не вдалося (у 2007 р. - 14,2 %);

• недостатніми обсягами реалізованої інноваційної продукції. Її частка в загальному обсязі реалізованої промислової продукції у 2010 р. складала лише 3,8 %;

• низькими обсягами фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств, які у 2010 р. зросли проти 2009 р. у номінальному вимірі лише на 1,2 %, досягнувши 8045,5 млн грн. Найбільша частка інноваційних витрат спрямовувалася на придбання машин та обладнання (62,8 %), тоді як на власні дослідження і придбання нових технологій витрачалося значно менше коштів (12,4 та 1,8 % відповідно);

• низьким рівнем підприємницької активності в інноваційній сфері малого та середнього бізнесу, який є найбільш масовою, динамічною та гнучкою формою організації підприємств (лише 6 % малих і 16 % середніх промислових підприємств в Україні є інноваційно активними, тоді як, наприклад, у Польщі - понад 30 %).

Головними пріоритетами створення умов для розвитку вітчизняної промисловості на інноваційній основі мають бути:

• активізація державної підтримки реалізації інвестиційно-інноваційних програм і проектів у реальному секторі економіки, національних проектів у спосіб передбачення у державному бюджеті коштів на надання державної підтримки у вигляді здешевлення кредитів, співфінансування, надання державних гарантій, прямого бюджетного фінансування, на започаткування та реалізацію інвестиційно-інноваційних проектів;

• активізація системи державної підтримки, зокрема фіскальних стимулів, засобів довгострокового кредитування, інвестування щодо впровадження сучасних технологічних процесів, виведення з експлуатації морально застарілого та фізично спрацьованого обладнання, що забезпечить підвищення якості продукції, зростання її конкурентоспроможності на світових ринках в умовах загострення конкуренції між виробниками за ринки збуту;

• спрямування інструментів державно-приватного партнерства, зокрема державної фінансової підтримки на умовах кредитування, на розвиток виробництва високотехнологічної продукції з високою доданою вартістю, упровадження механізму фінансової підтримки експортної діяльності підприємств машинобудування.

Підвищенню сприйнятливості підприємницького сектору до інновацій слугуватиме удосконалення інституційного середовища щодо здійснення інноваційної діяльності в Україні, для чого необхідно:

• розробити та затвердити Інноваційну стратегію України, механізм реалізації якої необхідно чітко визначити у середньостроковому плані дій;

• відновити фінансування заходів, спрямованих на розвиток інноваційної інфраструктури, у спосіб передбачення у Державному бюджеті України на наступний рік фінансування заходів Державної цільової економічної програми "Створення в Україні інноваційної інфраструктури на 2009 - 2013 роки";

• внести зміни до Податкового кодексу України, передбачивши зарахування на спеціальний рахунок інноваційних підприємств, що реалізують інноваційні проекти в межах технопарків, 50 % від податку на прибуток, що був одержаний від виконання інноваційних проектів, за умови використання його виключно на фінансування інноваційної та науково-технічної діяльності, розширення власних науково-технологічних і дослідно-експериментальних баз;

• відновити повноцінне фінансове забезпечення бюджетних програм підтримки діяльності технологічних парків, встановлених Законом України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків";

• розробити комплекс інструментів державної підтримки інноваційної діяльності малих і середніх підприємств, зокрема створити окрему інституцію підтримки інноваційних підприємств. Джерелом фінансового наповнення фонду може бути частина коштів, що надійшли від приватизації;

• створити при Президентові України дорадчий орган для сприяння формуванню та реалізації єдиної державної інноваційної політики в Україні, до складу якого мають входити Прем'єр-міністр України, представники Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, Міністерства економічного розвитку і торгівлі, Міністерства фінансів, державних органів, громадських організацій, провідних підприємств, установ та організацій, інші особи, діяльність яких пов'язана з інноваціями, що сприятиме підвищенню рівня координації між органами влади у сфері інноваційної діяльності.

6. Розкриття та реалізація підприємницького потенціалу нації як основного інституційного ресурсу розвитку ринкової економіки. Пріоритет на 2012 р. при цьому має надаватися тим напрямам, які, з одного боку, сприяють швидкому позитивному ефекту, зберігаючи при цьому збалансованість розвитку окремих складників попиту, а з іншого - не потребують значних витрат із державного бюджету. Поліпшення бізнес-клімату є одним із ключів до розкриття підприємницького потенціалу України, досягнення більш високої конкурентоспроможності та підвищення соціальних стандартів.

Основними пріоритетами реформ на 2012 - 2013 рр. є забезпечення захисту та реалізації прав власності, дотримання правил конкуренції, дерегуляція, скасування недієвих і витратних дозвільних процедур і процедур нагляду й контролю. Крім адміністративних чинників, що забезпечують зменшення регуляторного тягаря, важливим є також забезпечення сприятливості, стабільності та прогнозованості економіко-правового та макроекономічного середовища в країні.

Значний ресурс поліпшення якості бізнес-клімату полягає у створенні сучасної та сприятливої для підприємництва системи державних регуляцій і належному дотриманні органами державної влади та місцевого самоврядування вимог національного законодавства у сфері регуляторної політики.

Позитивний вплив на розвиток підприємницького середовища може здійснюватися таким чином:

• удосконалення дозвільної діяльності:

- скасування недоцільних та економічно невиправданих документів дозвільного характеру;

- усунення дублюючих функцій на кожному етапі дозвільної процедури;

- забезпечення відкритого доступу до інформації щодо надання адміністративних послуг дозвільними органами;

- подальший перегляд і зменшення кількості регуляторних актів, скасування застарілих і неактуальних;

- приведення законодавства, що регламентує основні питання діяльності суб'єктів малого та середнього підприємництва, відповідно до норм ЄС;

- реальне започаткування діяльності дозвільних центрів і розроблення індикаторів, за якими публічно можна оцінити ефективність їх діяльності;

• удосконалення системи державного нагляду (контролю), забезпечення прозорості та відкритості процедур реалізації державного контролю за діяльністю суб'єктів господарювання, перехід на здійснення превентивних заходів;

• актуалізація практики проведення публічних консультацій з бізнес-середовищем і зацікавленими групами (у т. ч. з асоціаціями та спілками малого підприємництва) щодо змісту та норм нових регуляторних актів, оцінки ефективності й результативності діючих:

- безумовного та ефективного дотримання вимог національного законодавства щодо регуляторної політики;

- забезпечення визначального значення висновків відповідності проекту регуляторного акта при його затвердженні уповноваженим органом;

- урахування в дорученнях Уряду та інших розпорядчих документах вимог регуляторної політики щодо мінімального терміну оприлюднення проекту регуляторного акта до його затвердження;

• поширення практики ринкового саморегулювання з одночасним скороченням державного регулювання у відповідних сферах і забезпечення дієвих державних запобіжних механізмів протидії проявам корупції у саморегулівних організаціях; застосування саморегулювання доцільне лише на окремих ринках, місткість і параметри яких дозволяють обмеження входу на ринок нових суб'єктів і скорочення рівня конкуренції, а також при виробленні та дієвому опрацюванні механізмів забезпечення належного рівня відповідальності саморегулівної організації перед суспільством і державою;

• створення національних недержавних галузевих рейтингових агентств з метою формування повноцінного ринкового інформаційного середовища для учасників ринків та органів державної влади;

• подальше приведення законодавства України у сфері технічного регулювання відповідно до директив ЄС, що забезпечить безпеку споживання та мінімізацію ризиків для техногенної безпеки;

• удосконалення системи управління державними закупівлями в напрямі забезпечення прозорості, гарантування конкурентних засад і скорочення практики закупівлі в одного учасника, розширення можливостей для суб'єктів малого підприємництва брати участь у процедурах державних закупівель.

7. Здійснення дієвих кроків щодо детінізації економіки та зниження рівня корупції. Тінізація економічних відносин має специфічний вплив на економіку України. Зовнішні кризові явища швидко призводять до масштабного вилучення капіталів з офіційної економіки, що поглиблює її кризовий стан. У контексті ризиків розбалансованості світової економіки та загроз чергової економічної кризи руйнування механізмів та інструментів тінізації економічної діяльності є передумовою забезпечення стійкості економіки до кризових явищ.

За таких умов важелі регулювання економіки втрачають дієвість, що загрожує результативності реалізації реформ. Тому зниження рівня тінізації економіки є передумовою досягнення цілей та ефективності заходів, передбачених Програмою економічних реформ України на 2010 - 2014 рр.

Високий рівень тінізації економіки України зумовлений несприятливим інституційним середовищем ведення бізнесу. До найістотніших чинників тінізації національної економіки належать суперечливість і дублювання законодавчої та нормативно-розпорядчої бази, недієвість організаційно-інституціональних механізмів антикорупційного законодавства, неефективність функціонування судової та правоохоронної систем, неефективне адміністрування податків, ускладненість доступу до земельних ресурсів, високий рівень злочинності, відсутність історичної практики дотримання норм і моральних стандартів законослухняної поведінки у суб'єктів господарювання та громадян.

Подоланню високих рівнів тінізації національної економіки та зменшення поширення корупції слугуватимуть:

• удосконалення системи державного регулювання ринків фінансових послуг з метою протидії використанню установ, які надають професійні послуги на ринках банківських, страхових та інвестиційних послуг, операцій із цінними паперами, у схемах непродуктивного відпливу капіталів, ухилення від оподаткування та легалізації доходів, отриманих злочинним способом;

• гармонізація законодавства зі стандартами ЄС у частинах визначення замовника державних закупівель, забезпечення права подавати спільні пропозиції на торги з боку об'єднань учасників без створення юридичної особи, конкретизації кваліфікаційних вимог та умови встановлення відповідності цим вимогам, формування відповідних нормативної бази та інструментарію для впровадження електронних закупівель;

• забезпечення прозорості діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування щодо прийняття рішень про передачу у власність або користування нерухомого майна державної та комунальної власності;

• посилення відповідальності роботодавців за неоформлення трудових відносин із працівником та ухилення від сплати внесків до Пенсійного фонду та фондів соціального страхування, проведення активної роз'яснювальної роботи серед населення щодо втрат від участі у нелегальному ринку праці, а також спрощення порядку оформлення трудових відносин суб'єктів підприємницької діяльності - фізичних осіб із найманими працівниками;

• розроблення дієвих процедур виправлення помилок у державному земельному кадастрі з метою недопущення легалізації правопорушень, пов'язаних із самовільним захопленням земельних ділянок або їх нецільовим використанням, запровадження та поширення технологій космічного зондування для інвентаризації та контролю використання земель, моніторингу врожайності сільськогосподарських культур;

• продовження впровадження міжнародних стандартів у сфері відповідальності за корупційні правопорушення, зокрема групи країн GRECO Ради Європи та Стамбульського плану дій щодо боротьби з корупцією у частині посилення кримінальних санкцій за хабарництво в публічному та приватному секторах;

• удосконалення законодавства у сфері регулювання адміністративних послуг, розроблення та запровадження Адміністративно-процедурного кодексу, вилучення послуг, що належать до прямих функціональних обов'язків органів влади, з переліку платних послуг;

• формування Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, системи ведення міжвідомчої статистики щодо діяльності судових і правоохоронних органів у сфері протидії корупції;

• запровадження на законодавчому рівні стимулювання та захисту громадян, які сприяють правоохоронним органам у виявленні випадків неоформлення трудових відносин між працівником і роботодавцем, нелегальної оплати праці та проявів корупції.